Погромы в прифронтовой полосе русской армией. (С переводом).

Погромы в прифронтовой полосе русской армией.

Вікторія Хітерер

Погроми, вчинені частинами російської армії в Галичині

Погромы устроенные частями русской армии в Галиции.

У ході Першої світової війни російська армія окупувала територію Галичини і Буковини двічі,а окремі райони тричі. Під часзайняття військами австрійських міст і містечок майже всюди відбувалися розправи з єврейським населенням. «Першими ,вступали до захопленого міста козаки,і майже водночас починався розгром єврейських крамничок і помешкань, супроводжуванийздебільшого й пострілами», – свідчив відомий єврейський письменник, етнограф і фольклорист С. Ан-ський, який перебував у цейчас в Галичині як член загону Червоного Хреста.

Лише кілька окупованих російською армією міст уникли розгрому. 

 

 (Во время Первой мировой войны русская армия захватила территорию Галичины и Буковины дважды а отдельные районы трижды. Сразу же после захвата австрийских городов и местечек всюду начинались расправы с еврейским населением."Первыми входили в захваченные города казаки начинался разгром еврейских лавочек и обывателей, сопровождавшийся насилием и убийствами" - свидетельствует известный еврейский писатель, этнограф и фольклорист С.Аньский, который побывал в Галиции как член отделения Красного Креста.  Всего несколько городов захваченных русской армией избегли погрома.)

Міра розоренняміста чи містечка залежала від того, як довго козаки перебували в них. Траплялося, що у пограбуваннях єврейських крамничокбрали участь і піхотні частини. Товари і речі, що їх козаки і солдати не могли забрати з собою, трощили чобітьми а бо ж найчастішепродавали селянам з навколишніх сіл.

Мера разорения города или местечка зависела от того настолько долго казаки были в них. Случалось , что в разграблении еврейских лавочек участвовали и армейские части. Товары и вещи , которые казаки и солдаты не могли забрать с собой , разбивали сапогами а частично продавали  крестьянам из ближайших сел.

У деяких місцях грабунки супроводжувалися підпалами, які знищували цілі квартали. Такбуло, зокрема, в Любачеві, Бродах. Погроми і пограбування єврейського населення в роки Першої світової війни охопили всіприфронтові райони Російської імперії та Польщі. У багатьох місцях, поряд із військами, в єврейських погромах брало участьмісцеве населення. Польські антисеміти обмовляли євреїв перед російською владою й звинувачували їх у шпигунстві на користьНімеччини та Австрії. У містах Кельці та Радомі після відступу німецької армії і до прибуття російських військ частинапольського населення трощила й грабувала єврейські крамнички. Щоб виправдати свої дії перед прибулими російськими військами, поляки звинуватили євреїв у сприянні німцям.

    В некоторых местах грабежи сопровождались погромами, которые уничтожали целые кварталы.  Так было , в частности, в Любачеве,  Бродах. Погромы и грабежи еврейского населения в годы Первой Мировой войны охватили все прифронтовые районы Российской империи и Польши. В богатых городах , вместе с военными , в еврейских погромах участвовали местное население . Польские антисемиты оговаривали евреев перед русскими властями и обвиняли их в шпионаже в пользу Германии и Австрии. В городах Кельцы и Радомы после отступления немецкой армии и до прбытия русских войск часть польского населения громила и грабила еврейские лавки. Чтобы оправдать свои действия перед приходом русских войск , поляки обвиняли евреев в пособничестве немцам.

За цими звинуваченнями деякі євреї були заарештовувані, хоча в ході слідства їхвизнали невиновними. У вересні 1914 р. в Лемберзі (Львові) антисеміти звинуватили євреїв у стрілянині по російських військах.Після цього російські вояки відкрили стрілянину по єврейських будинках, а потім пограбували єврейський квартал. Було вбито 18, поранено близько 70 осіб, багато євреїв були заарештовані. Після окупації нових територій російською владою на нихзапроваджувалися нові порядки. У Галичині було створено тимчасове військове генерал-губернаторство на чолі з графом О.Бобринським. Під наглядом російських військ були проведені вибори нових бургомістрів міст. С. Ан-ський писав 1915 року встатті «Галичина» про свої власні спостереження на окупованій російськими військами території: «Бургомістром обирається(найчастіше сам себе обирає) москвофіл, який з ходу приступає до пограбування населення. У Бродах... школи закриті. Дітизлидарюють чи займаються розпутством. Законів немає. Коменданти міняються дуже часто? і кожний законотворить по-своєму». Уперші ж дні після окупації Галичини і Буковини єврейське населення цієї території було позбавлене громадянських прав, якимикористувалося в Австро-Угорській імперії.

По этим  обвинениям некоторые евреи были арестованы, хотя в ходе следствия их признали невиновными.В сентябре 1914 года во Львове антисемиты обвинили евреев в стрельбе по русским войскам. После этого русские солдаты открыли стрельбу по еврейским домам, а потом разграбили еврейский квартал. Было убито 18 и ранено около 70 человек, много евреев было арестовано. После оккупации новых территорий российской властью на них установили новые порядки. В Галиции было создано военное генерал - губернаторство  во главе с графом О. Бобринским. Под наблюдением русских войск были проведены выборы новых бургомистров городов.С.Аньский писал в 1915 -м году в статье "Галичина" о своих собственных наблюдениях на оккупированной русскими войсками территории: "Бургомистром выбирается  (чаще сам себя выбирает) москофил , который сразу начинает разграбление населения. В Бродах школы закрыты . Дети нищенствуют или распутничают. Законов нет. Коменданты меняются очень часто. И каждый законствует по своему ". В первые же днипосле оккупации Галичины и Буковины еврейское население этой территории быдло лишено гражданских прав , которыми обладало в Австро - Венгерской империи.

За наказом російської влади всі євреї, які до цього часу працювали в державнихустановах, були звільнені й замінені росіянами чи поляками. Проте місцеві євреї ніякого реального опору російським окупантам не чинили. Найактивніша частина єврейського населення втекла ще до приходу російських військ. Близько половинидев’ятсоттисячного єврейського населення Галичини втекло у внутрішні райони Австро-Угорщини під час другого наступуросійської армії в 1915 р. Усі єврейські громадські структури були зруйновані. Євреї, які залишилися, за свідченням С. Ан-ського,виявляли повну приреченість і покірність долі. У пережитих страхіттях вони вбачали пристрасті, які мають передувати пришестюМесії.

По распоряжению русских властей все евреи, которые до этого времени работали в государственных учреждениях , были уволены и заменены русскими и поляками. Однако евреи никакого реального сопротивления русским оккупантам оказывали. Активная часть еврейского населения бежала еще до прихода русских войск. Больше половины девятсот  тысячного еврейского населения Галичины бежала во внутренние районы Австро - Венгрии перед вторым наступлением русской анмии в 1915-м году. Все еврейские гражданские структуры были разрушены. Евреи которые остались по свидетельству С.Анеського, проявляли полную обреченность и покорность судьбе. Пережитый ужас они воспринимали как испытания перед приходом Мессии.

За наказом верховного головнокомандувача російської армії Великого князя Ніколая Ніколаєвича найбагатших євреїв і тих, якіпосідали громадські й інші посади у Галичині та Буковині, брали як заручників і утримували під арештом як злочинців. За наказом головнокомандуючого Південно-Західного фронту М.І.Іванова за кожного затриманого шпигуна-єврея малистрачуватися два євреї-заручники.

(По приказу верховного главнокомандующего русской армией Великого князя Николя Николаевича богатейших евреев и тех, которые занимали общественные и другие должности в Галиции и Буковине, брали как заложников и держали под арестом как преступников. По приказу главнокомандующего Юго-Западного фронта  М.И. Иванова за каждого арестованного шпиона-еврея брали двух евреев заложников)

У роки Першої світової війни Галичина постраждала більше за інші території, окуповані російською армією. Її територія кілька разів ставала зоною бойових дій, більшість міст і містечок Галичини були вщент зруйновані. Голод, що лютував середєврейського населення в роки війни, також був викликаний політикою російської влади на окупованій території, пограбуванняммирного єврейського населення російськими військами. Відповідно до розпоряджень вищого командування російської армії євреям було заборонено в’їзд і виїзд із Галичини та вільне пересування у межах цієї території. Галичина, відрізана від Австрії та Росії,розорена війною, погромами, спустошена мільйонною російською армією, вивозом товарів до Росії, опинилась у жахливому становищі. Російські війська виявили під час Першої світової війни неймовірну жорстокість щодо мирного єврейського населення.

(В годы Первой мировой войны Галичина пострадала больше других территорий, оккупированных русской армией. Эта территория несколько раз становилась зоной боевых действий , большинство городов и местечек были полностью разрушены. Голод , который свирепствовал среди еврейского населения в годы войны , ткже был вызван политикой российской власти на оккупированной территории , грабежами мирного еврейского населения российскими войсками. Соответственно до распоряжения высшего командования российской армии евреям было запрещен въезд и выезд из Галичиныи свободное перемещение на это территории. Галичина была отрезана от Австрии Россией, разорена войной , погромами, опустошена миллионной русской армией, вывозом товаров в Россию, оказалась в ужасном положении. Русские войска проявили в ходе Первой мировой войны особенную жестокость против мирного населения.  )

У багатьох місцях солдати привселюдно (ледь не в синаґоґах) ґвалтували єврейських жінок. Багато жінок учинили самогубство.Російським військам було дано право страчувати підозрюваних євреїв без суду та слідства. Козаки та солдати широко користувалися цим правом, і чимало євреїв були страчені ними без судового розгляду за звинуваченням у шпигунстві й сприянні противнику. У містечку Юзефові (Польща) 78 євреїв були вбиті російськими військами за звинуваченням в отруєнні криниць. Нерідко солдати й козаки перед стратою піддавали свої жертви всіляким катуванням. Вояки окупаційної армії й козаки били рабинів, тягали їх по місту за пейси, відрізали їм бороди, примушували чистити вигрібні ями. У багатьох місцях синаґоґи піддавали не лише розгрому, а йнарузі, священні сувої шматували й кидали у вбиральні. Синаґоґу в містечку Тухов, за свідченням Ан-ського, козаки перетворили нагромадську вбиральню. Військові коменданти окупованих російськими військами міст Галичини виганяли єврейське населення напримусові роботи з очищення доріг і вулиць від залишків зруйнованих споруд і мотлоху, що накопичився за час війни, нерахуючись ані з віком, ані зі становищем захоплених. Проводилися ці роботи під наглядом солдатів і козаків, які знущалися й жорстоко били євреїв. Нерідко коменданти окупованих міст Галичини обкладали єврейське населення контрибуцією.

(В многих  городах солдаты публично (чуть ли не в синагогах ) насиловали еврейских женщин. Много женщин совершили самоубийства.Русским войскам было дано право  казнить заподозренных евреев без суда и следствия. Казаки и солдаты широко пользовались этим правом и немало евреев были казнены ими без судебного разбирательства по обвинению шпионаже и помощи противнику. В местечке Юзефовы (Польша) 78 евреев были убиты русскими войсками по обвинению в отравлении колодцев. Нередко казаки и солдаты перед казнью подвергали свои жертвы всевозможным пыткам.  Солдаты оккупационной армии били раввинов,  таскали их по городу за пейсы, отрезали им бороды, заставляли чистить их выгребные ямы. В богатых городах синагоги подвергали не только разграблению , но и надругательству, священные свитки разрывали и выкидывали в уборные. Синагогу в местечке Тухов, по свидетельству Аньского , казаки переделали в общественную уборную. Военные коменданты оккупированных русскими войсками городов Галитчины выгоняли еврейское население на очистку дорог и улиц от остатков разрушенных зданий и мусора , накопившегося за годы войны, не считаясь ни с возрастом ни положением захваченных. Проводили эти работы под надзором солдат и казаков, которые издевались и жестоко били евреев. Часто коменданты оккупированных городов Галиции обкладывали еврейское население контрибуцией.  )

У разі їїнесплати погрожували єврейському населенню розстрілами заручників. С. Ан-ський був свідком того, як у м.Ясно комендант П.К. Козлов (відомий мандрівник Тибетом і Центральною Азією) заарештував євреїв за вигадані ним же провини й вимагав від нихвеличезних штрафів, які, напевно, привласнював, оскільки не видавав жодних розписок щодо їхнього стягнення.

У перші ж місяці війни почалося масове виселення євреїв з окремих міст і містечок, які перебували у прифронтовій смузі. Зпочатку 1915 р. за наказом верховного головнокомандувача російської армії розпочалися масові виселення єврейськогонаселення з Галичини та Буковини.

(В случае неуплаты угрожали еврейскому населению расстрелами заложников. С Аньский был свидетелем того, как у местечка Ясно комендант П.К Козлов (известный путешественник по Тибету и Центральной Азии) арестовывал евреев за выдуманные им же провинности и вымогал от них огромных штрафов , которые вероятно и присваивал , поскольку не выдавал расписки об их получении. В первые же месяцы войны началось массовое выселение евреев из разных городов и местечек, которые были в прифронтовой полосе. С начала 1915-го года по приказу верховного главнокомандующего русской армии начались массовые выселения еврейского населения из Галичины и Буковины.)

За його наказами були виселені сотні тисяч євреїв із Царства Польського, Курляндської,Ковенської та інших губерній. Виселення євреїв здійснювалося протягом 24–48 годин. Жодного транспорту чи грошей на переселення не надавали, й часто гнали людей пішки з одного населеного пункту до іншого. Нерідко переселяли по кілька разів,залежно від переміщення лінії фронту та сваволі командування російської армії. Євреїв також виселяли слідом за відступаючим противником, переселяли у внутрішні губернії російської імперії, висилали до Сибіру як «неблагонадійний елемент». До сотеньтисяч євреїв-біженців і переселених російська влада ставилася як до політичних злочинців. Допомогу їм надавали лише єврейські організації, зокрема створений 1915 р. Єврейський Комітет допомоги жертвам війни (ЄКОДОП). Утім, проблема біженців набула таких розмірів, що російський уряд у 1915 р. був змушений дозволити євреям тим часово мешкати у міських поселеннях внутрішніх регіонів Росії поза «смугою осілості». Забороненими для проживання євреїв залишалися столичні міста – Петроград і Москва, а також територія Війська Донського, Кубанського і Терського.

Російський уряд вжив заходів, щоб приховати від громадськості злочини, вчинені ним щодо єврейського населення в роки Першої світової війни. Військова цензура не пропускала до друку жодних повідомлень про становище євреїв у Росії і на окупованих територіях.

(По его приказам были выселены сотни тысяч евреев из Царства Польского , Курляндской , Ковенской и других губерний. Выселению подлежали евреи . Выселение осущетвлялось в течении 24 - 48 часов. Ни транспорта или денег на переселение не давали и часто гнали людей пешком от одного населенного пункта до другого . Нередко переселяли по несколько раз в зависимости от перемещения линии фронта и прихоти командования русской армии. Евреев также выселяли следом за отступающим противником , переселяли во внутренние губернии российской империи , высылали в Сибирь как "неблагонадежный элемент". Помощь им оказывали только еврейские организации , в частности созданный в 1915 году Еврейский комитет помощи жертвам войны (ЄКОДОП) Впрочем проблема беженцев была такого масштаба, что русское правительство в 1915 году было вынужденно разрешить евреям  временно проживать в городских поселениях внутренних регионов России за "чертой оседлости". Запретными для проживания евреев оставались столичные города - Петроград и Москва , а также территория Войска Донского, Кубанского и Терского. (Автомат) Российское правительство приняло меры, чтобы скрыть от общественности преступления, совершенные им в отношении еврейского населения в годы Первой мировой войны. Военная цензура не пропускала в печать никаких сообщений о положении евреев в России и на оккупированных территориях.)

Уряд також заборонив випуск усіх періодичних видань і приватне листування єврейськими мовами (під приводом труднощів здійснення цензурного нагляду). Водночас англійська, французька, американська преса з політичних міркувань замовчувала звірства, яких припускалися російські війська стосовно євреїв. Восени 1917 р. тривав процес розпаду російської армії. Солдати, які самовільно залишали лінію фронту, на шляху додому влаштовували єврейські погроми. Найбільша ткількість таких погромів відбулася у Київській, Волинській та Подільській губерніях. Солдати грабували єврейське майно, але, як правило, євреїв не вбивали. Внаслідок політики, яку здійснювала російська військова та цивільна влада у прифронтових іокупованих районах, місцеве єврейське населення було доведене до повного зубожіння. Значна кількість євреїв, які проживали на цій території, загинула під час погромів, бойових дій та внаслідок труднощів переселення. Перша світова війна зруйнувала традиційний уклад життя вагомої частини єврейського населення, посиливши як асиміляційні процеси, так і національні рухи.

(Правительство также запретило выпуск всех периодических изданий  и частной переписки на еврейском языке  (под поводом трудности осуществления цензурного наблюдения) Одновременно английская ,французская , американская пресса из политических интересов замалчивала зверства , которые допускались русскими войсками относительно евреев. Осенью 1917-го года продолжался процесс разложения русской армии . Солдаты, которые самовольно оставляли линию фронта , по дороге домой устраивали еврейские погромы. Большинство таких погромов состоялось в Киевской, Волынской и подольской губерниях. Солдаты грабили еврейское имущество , но как правило евреев не убивали. Вследствии политики которую осуществляла русская военная и гражданская власть в прифронтовых оккупированных районах , местное еврейское население было было доведено до полного обнищания. Большинство евреев живших на этой территории погибли от погромов , боевых действий и вследствии трудностей переселений. Первая мировая война разрушила традиционный уклад жизни значительной части еврейского населения, усилив как ассимиляционные процессы так и национальные движения )

   Я сделал перевод этой статьи с листа и почти без словаря. Это при том что с украинским я близко соприкоснулся с началом Майдана и до того я понимал мову лишь интуитивно. И если вы говорите, что не споспособны просто понять украинскую мову, не говоря, чтобы выучить его, живя всю жизнь в его среде, то выводы о вашем интеллекте очевидны. Дать полную характеристику таким людям не позволяе воспитание и отвращение к ненормативной лексике. Но вы догадываетесь что я о них думаю. 

Считаю своим долгом сохранить этот материал и постарайтесь вдуматься как вам лгали всюжизнь! Нашим врагом всегда были русские а не украинцы! Помните это евреи! ВЕХИ
Петлюра, каким он был Тайна убийства Главного Атамана Директории Поделиться	Виталий Цебрий
Вокруг этой исторической личности уже сломано столько копий, и даже на родине Симона Петлюры, в Полтаве, его земляки никак не могут достичь консенсуса...  Может, в  о времена новой украинской эры, начавшейся после Революции Достоинства 2014 года, что-то изменится? Ведь даже в Полтаве - также и моем родном городе - остается открытым вопрос: кем же все-таки был он, Симон Васильевич, главный командующий войска УНР? Кто он, взявший нелёгкие бразды правления Украиной, причем в наиболее страшный период становления украинской государственности ХХ столетия? Мужественным и мудрым государственным деятелем? Или проходной политической пешкой, да ещё и хищным извергом, военным преступником? В Полтаве не так давно была открыта мемориальная доска на стене бывшей духовной семинарии, где Смон Петлюра учился. Состоялось открытие лет шесть назад, и с тех пор на всяческое упоминание имени руководителя Директории было  наложено длительное табу. Бывший мэр Полтавы Андрей Матковский оказался не слишком последовательным политиком (по крайне мере, в деле, которое начал). А тепершнему мэру - Александру Мамаю - такое впечатление, что все эти патриотические брожения, пардон, до фиолетовой фени, ибо он, А. Мамай, как  в прошлом крутой бизнесмен, более озабочен проблемами  сохранения нажитого капитала… И потому в Полтаве нет даже улицы имени Петлюры, и очень многие полтавчане до сих пор сомневаются: не тот ли он "герой", которого следовало бы  судить международным трибуналом на манер Гаагского суда или же Нюрнберга?   В современной "петлюриане" есть два идеологических пласта. Первый - это  сотни, а возможно и тысячи статей, в которых огульно ругают С.В. Петлюру и опускают его как исторического деятеля "ниже плинтуса". Мотивация у авторов этой наиболее расхожей точки зрения на фигуру Главного Атамана довольно  размытая. Нет в их "исследованиях" ни одного исторического документа, который бы подтверждал причастность великого полтавчанина к "еврейским и москальським" погромам -  наибольшего греха, который ему инкриминируют. Второй пласт историографии с не меньшим упорством восхваляет подвиги и гражданские добродетели пана Атамана: он также большей мерой эмоциональный, но документальная база его тоже очень ограничена. Те, кто преклоняется перед личностью Петлюры, почему-то не часто пользуются историческими свидетельствами и документами эпохи (кроме, разве что, известного "рескрипта" Петлюры, которым он запрещал своей армии насилие против еврейского населения).       Поэтому давайте полистаем страницы произведений того, кого считали и считают не только политиком, но и блестящим публицистом, литературным и художественным критиком. Во всяком случае, в большую политику Симон Васильевич попал во многом благодаря таланту журналиста и обширным связям с украинской тогдашней духовной элитой (Владимиром Кирилловичем Винниченко, Михаилом Сергеевичем Грушевским и др.) Но прежде, чем перейти к прямому цитированию, вот некоторые соображения относительно "антисемитизма" Главного Атамана Директории.         В самом деле, в 1917-1919 годах еврейские погромы по Украине прокатились ужасной волной. Но причины их надо искать прежде всего в той страшной анархии, которая охватила всю бывшую империю, а не только тогдашнюю Малоросию. Относительно же последней, напомним один впечатляющий факт: за три неполных года в Украине сменилось 14 правительств! Это был ужасающий период истории молодой Республики, который описал М. Булгаков в своей драме "Дни Турбиных". Полный хаос, ужасающее смятение чувств и настроений граждан!.. Еще факт: демобилизация русских армий после Первой мировой войны. На территории Украины - огромное количество бывших солдат. Брошенные на произвол судьбы, эти вооруженные до зубов "бомжи" скоро начали грабить всех и вся... С. В. Петлюра 14 июля 1917 года, накануне назначения его генеральным секретарём военных дел, издаёт документ, в котором осуждались погромы. Были и другие указы военного министра, которыми он пытался остановить жуткую лавину.       За годы смуты в погромах погибло 50 тысяч евреев. Но "авторами" этих убийств были и те, кто прикрывался флагом УНР. И большевистские армии. И армия Деникина. И многие банды тех же демобилизованных солдат, которые не нашли себе пристанища ни под одним флагом.     … Убийца Симона Васильевича - Шолом Ицхакович Шварцбард - одесский еврей-фанатик всадил в него семь пуль из револьвера и сдался властям. Его версия преступления - месть за погромы. Но Шолом Ицхакович не мог даже на суде более или менее аргументированно мотивировать свою ненависть к "Погромщику номер раз"! Он практически не привёл в пример НИ ОДНОГО случая насилия военными над своим цивильным окружением - и именно касательно петлюровцев. Правда, к свидетельствам самого убийцы Петлюры суд привлёк ещё аж полсотни аналогичных свидетельств других евреев со всего мира (!) Одного свидетельства Шолома Ицаковича, значит, для вынесения приговора было недостаточно? Интересно, почему?..      Примеров того, что украинский лидер реально пытался остановить волну погромов, достаточно и они известны. Вот один. 4 марта 1919 год петлюровский "атаман" Семесенко, двадцати двух лет от роду, отдал своей "Запорожской Бригаде", квартировавшей около городка Проскурова, приказ истребить всё еврейское население в городе - Семесенко заявлял, что не  угомонится, пока в стране останется хоть один еврей.  Его многосотенная "бригада" вступила в город и начала убивать. Причем, исключительно холодным оружием. А 20 марта 1920 года, по приказу Петлюры Семесенко был расстрелян. Однако выступавшие на процессе Шварцбарда свидетели А. Хомский и П. Ланжевен показали по данному эпизоду, что суд и приговор были якобы инсценированы, а сам Семесенко тайно освобождён по указанию того же Петлюры… Не слишком ли много тайн и "темных мест", которые в данном случае свободно интерпретировались заинтересованной (а Шварцбад был ни кем иным, как наёмником НКВД) стороной?           Суд учёл показания евреев. Принял их к сведению и судебные присяжные убийцу Петлюры оправдали. Вместе с тем, суд не принял во внимание документы - приказы Симона Петлюры относительно прекращения погромов и введение жесточайших санкций к тем, кто их совершал (вплоть до расстрела). А между прочим, приказы те были эффективными. Многих погромщиков и обидчиков еврейского населения по приговору петлюровских же трибуналов расстреляли. Во многих местах Украины репрессии прекратились. Всё вышесказанное вряд ли требует комментариев. Хотя существует даже и такая (снова, не подтверждённая ни одним документом) версия: якобы Симона Васильевича убили масоны. И сам Петлюра, дескать, тоже был масоном... Да, некоторые исторические документы подтверждают факт: Симон Петлюра состоял членом масонской ложи. Но, во-первых, участие в ложе ещё не означает принадлежность к "клубу антисемитов" (масоны масонам рознь).  Однако этот "масонский след" -  не тема данной статьи. Я хочу прежде всего оценить события тех лет с точки зрения элементарной логики. Разрешу себе прокомментировать лишь вот что. Суд в Париже должен был судить Шварцбарда в деле убийства и только (!) как уголовного преступника. Убийце по французским законам светила смертная казнь. Полномочий Гаагского, или же Нюрнбергского трибуналов у суда в Париже не было! Суд должен был рассматривать факт убийства одного человека другим - вот и надо было не выходить за пределы банального криминала. Лишать жизни другого человека, мотивируя это тем, что он навредил твоему народу, - это возможно, и высокая, но оторванная от европейской судебной практики абстракция. И если бы человечество в своих институтах Закона и Права так вот "отрывалось" регулярно, то скоро в мире (или по крайней мере, в той же Европе) воцарились бы анархия и хаос.           Сейчас суд над Шварцбардом многие уже хотят преподнести как некий юридический казус. А ведь, в конце концов, именно этот судебный прецедент и послужил главным аргументом для того, чтобы имя Симона Петлюры стало на восемьдесят лет страшным жупелом, "ужастиком" для всех советских и постсоветских приверженцев "прогресса и гуманизма". Мол, суд решил - значит, Петлюра виноват!..       Между тем, украинцы имели и имеют право на свои национальные мифы и своих национальных героев. Петлюра был одним из немногих, эффективно действующих в условиях хаоса Гражданской войны украинских политиков. Он создал боеспособную армию и провёл ряд крайне нужных молодой республике  государственных реформ. Да, многого он свершить так и не успел. Но это не умаляет его исторических заслуг перед народом Украины.         Ну, и  теперь можно приступить к прямому цитированию некоторых статей и выступлений Симона Петлюры, дабы лучше понять: кто же он был, и что действительно волновало этого выдающегося политика и военного начальника той переломной, страшной эпохи.      Перевод автора этих строк с украинского.   О вреде для создания государства в Украине её тогдашних (увы не могу и сейчас это подчеркнуть) пророссийских СМИ "Действие факторов, которые ассимилировали интеллигенцию Украины, отняв у неё родной язык, и отвернув от круга интересов и внимания к родному слову,  оказалось чересчур сильными - оно пустило глубокие корни в почву украинской реальности... Юг России с её интенсивным пульсом культурной жизни и промышленного развития создал тут влиятельную прессу на русском языке, с мощной газетной техникой. Эта пресса, создавшая в свою очередь кадры читателей, оказалась почти глухой инертной, и даже явно равнодушной к потребностям народа, на территории которого она выросла…"                                    Об армии "Начиная с 1918 годаи кончая 1920-м, Украина фактически была заблокирована и пребывала в таких обстоятельствах, которые не позволяли правительству заботиться как следует о военно-амуницонных и всяких иных наших потребностях.  Но и эту одну преграду можно было бы до определенной степени преодолеть, если бы внутренние отношения на Украине соответствовали главным требованиям военной борьбы. Единство народных настроений, общность политической мысли, твёрдость правительства - это те условия, которые обеспечивают моральный дух армии". О еврейских погромах (на языке оригинала)  "СТАРШИНИ І КОЗАКИ УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ! Українські-єврейські працюючі маси дивляться на вас, як на визволителів, і грядучі покоління не забудуть ваших заслуг перед цими народами, а історія з гордістю впише на свої сторінки моменти з цієї боротьби. Уникайте провокацій, а з провокаторами, хто сам чинить погроми та підбиває слабіших від нас, будьте безпощадними. Кара на смерть мусить упасти на голову погромників-провокаторів. Більше карності і дисциплінарної карності я вимагаю від вас в цьому відношенні, щоб ні один волос не упав з голови невинного. Пам'ятайте, що ви є кращі сини свого великого народу, який хоче жити своїм самостійним життям і нікого не хоче поневолювати, а тому і ви, його військо, і надалі стійте непохитно на сторожі його інтересів і інтересів того, хто вам допомагає і благає вас і про його визволення... Головний Отаман Петлюра". Наконец, об инертности украинских народных масс - той самой  украинской беде, которая и сейчас терзает нацию и не даёт ей самоутвердиться в качестве крепкого государства. "Гражданское общество, которое некритично потакает всяким амбициям, часто болезненным и смешным, а для нашего государственного достоинства обидным, показало  только, что оно не доросло до собственного государства, ибо не умеет как следует, использовать своих деятелей, либо не имеет ещё соответствующей школы и критериев, чтоб распознать их способность к ответственно работе".       Подводя итог сказанному, замечу: Симон Петлюра был и остаётся одним из тех украинских вождей, память о котором нуждается в занесении в самые глубокие и серьёзные украинские анналы. Большевики память о Петлюре в моём родном городе стёрли напрочь. Даже руин дома, где он родился и жил, не сохранилось. И даже все его кровные родичи, чуть не до седьмого колена, были истреблены в эпоху сталинско-большевитского террора.        Память об украинском вожде, государственном и военном деятеле должна быть увековечена - иначе какие же мы тогда украинцы?.. ______________________ На фото: Симон Васильевич Петлюра.

Погромы в прифронтовой полосе русской армией.

Вікторія Хітерер

Погроми, вчинені частинами російської армії в Галичині

У ході Першої світової війни російська армія окупувала територію Галичини і Буковини двічі,а окремі райони тричі. Під часзайняття військами австрійських міст і містечок майже всюди відбувалися розправи з єврейським населенням. «Першими ,вступали до захопленого міста козаки,і майже водночас починався розгром єврейських крамничок і помешкань, супроводжуванийздебільшого й пострілами», – свідчив відомий єврейський письменник, етнограф і фольклорист С. Ан-ський, який перебував у цейчас в Галичині як член загону Червоного Хреста.

Лише кілька окупованих російською армією міст уникли розгрому. Міра розоренняміста чи містечка залежала від того, як довго козаки перебували в них. Траплялося, що у пограбуваннях єврейських крамничокбрали участь і піхотні частини. Товари і речі, що їх козаки і солдати не могли забрати з собою, трощили чобітьми а бо ж найчастішепродавали селянам з навколишніх сіл. У деяких місцях грабунки супроводжувалися підпалами, які знищували цілі квартали. Такбуло, зокрема, в Любачеві, Бродах. Погроми і пограбування єврейського населення в роки Першої світової війни охопили всіприфронтові райони Російської імперії та Польщі. У багатьох місцях, поряд із військами, в єврейських погромах брало участьмісцеве населення. Польські антисеміти обмовляли євреїв перед російською владою й звинувачували їх у шпигунстві на користьНімеччини та Австрії. У містах Кельці та Радомі після відступу німецької армії і до прибуття російських військ частинапольського населення трощила й грабувала єврейські крамнички. Щоб виправдати свої дії перед прибулими російськими військами, поляки звинуватили євреїв у сприянні німцям. За цими звинуваченнями деякі євреї були заарештовувані, хоча в ході слідства їхвизнали невиновними. У вересні 1914 р. в Лемберзі (Львові) антисеміти звинуватили євреїв у стрілянині по російських військах.Після цього російські вояки відкрили стрілянину по єврейських будинках, а потім пограбували єврейський квартал. Було вбито 18, поранено близько 70 осіб, багато євреїв були заарештовані. Після окупації нових територій російською владою на нихзапроваджувалися нові порядки. У Галичині було створено тимчасове військове генерал-губернаторство на чолі з графом О. Бобринським. Під наглядом російських військ були проведені вибори нових бургомістрів міст. С. Ан-ський писав 1915 року встатті «Галичина» про свої власні спостереження на окупованій російськими військами території: «Бургомістром обирається(найчастіше сам себе обирає) москвофіл, який з ходу приступає до пограбування населення. У Бродах... школи закриті. Дітизлидарюють чи займаються розпутством. Законів немає. Коменданти міняються дуже часто? і кожний законотворить по-своєму». Уперші ж дні після окупації Галичини і Буковини єврейське населення цієї території було позбавлене громадянських прав, якимикористувалося в Австро-Угорській імперії. За наказом російської влади всі євреї, які до цього часу працювали в державнихустановах, були звільнені й замінені росіянами чи поляками. Проте місцеві євреї ніякого реального опору російським окупантам не чинили. Найактивніша частина єврейського населення втекла ще до приходу російських військ. Близько половинидев’ятсоттисячного єврейського населення Галичини втекло у внутрішні райони Австро-Угорщини під час другого наступуросійської армії в 1915 р. Усі єврейські громадські структури були зруйновані. Євреї, які залишилися, за свідченням С. Ан-ського,виявляли повну приреченість і покірність долі. У пережитих страхіттях вони вбачали пристрасті, які мають передувати пришестюМесії.

За наказом верховного головнокомандувача російської армії Великого князя Ніколая Ніколаєвича найбагатших євреїв і тих, якіпосідали громадські й інші посади у Галичині та Буковині, брали як заручників і утримували під арештом як злочинців. За наказом головнокомандуючого Південно-Західного фронту М.І. Іванова за кожного затриманого шпигуна-єврея малистрачуватися два євреї-заручники.

У роки Першої світової війни Галичина постраждала більше за інші території, окуповані російською армією. Її територіякілька разів ставала зоною бойових дій, більшість міст і містечок Галичини були вщент зруйновані. Голод, що лютував середєврейського населення в роки війни, також був викликаний політикою російської влади на окупованій території, пограбуванняммирного єврейського населення російськими військами. Відповідно до розпоряджень вищого командування російської армії євреямбуло заборонено в’їзд і виїзд із Галичини та вільне пересування у межах цієї території. Галичина, відрізана від Австрії та Росії,розорена війною, погромами, спустошена мільйонною російською армією, вивозом товарів до Росії, опинилась у жахливомустановищі. Російські війська виявили під час Першої світової війни неймовірну жорстокість щодо мирного єврейського населення. У багатьох місцях солдати привселюдно (ледь не в синаґоґах) ґвалтували єврейських жінок. Багато жінок учинили самогубство.Російським військам було дано право страчувати підозрюваних євреїв без суду та слідства. Козаки та солдати широко користувалисяцим правом, і чимало євреїв були страчені ними без судового розгляду за звинуваченням у шпигунстві й сприянні противнику. Умістечку Юзефові (Польща) 78 євреїв були вбиті російськими військами за звинуваченням в отруєнні криниць. Нерідко солдати йкозаки перед стратою піддавали свої жертви всіляким катуванням. Вояки окупаційної армії й козаки били рабинів, тягали їх по містуза пейси, відрізали їм бороди, примушували чистити вигрібні ями. У багатьох місцях синаґоґи піддавали не лише розгрому, а йнарузі, священні сувої шматували й кидали у вбиральні. Синаґоґу в містечку Тухов, за свідченням Ан-ського, козаки перетворили нагромадську вбиральню. Військові коменданти окупованих російськими військами міст Галичини виганяли єврейське населення напримусові роботи з очищення доріг і вулиць від залишків зруйнованих споруд і мотлоху, що накопичився за час війни, нерахуючись ані з віком, ані зі становищем захоплених. Проводилися ці роботи під наглядом солдатів і козаків, які знущалися йжорстоко били євреїв. Нерідко коменданти окупованих міст Галичини обкладали єврейське населення контрибуцією. У разі їїнесплати погрожували єврейському населенню розстрілами заручників. С. Ан-ський був свідком того, як у м.Ясно комендант П.К. Козлов (відомий мандрівник Тибетом і Центральною Азією) заарештував євреїв за вигадані ним же провини й вимагав від нихвеличезних штрафів, які, напевно, привласнював, оскільки не видавав жодних розписок щодо їхнього стягнення.

У перші ж місяці війни почалося масове виселення євреїв з окремих міст і містечок, які перебували у прифронтовій смузі. Зпочатку 1915 р. за наказом верховного головнокомандувача російської армії розпочалися масові виселення єврейськогонаселення з Галичини та Буковини. За його наказами були виселені сотні тисяч євреїв із Царства Польського, Курляндської,Ковенської та інших губерній. Виселення євреїв здійснювалося протягом 24–48 годин. Жодного транспорту чи грошей напереселення не надавали, й часто гнали людей пішки з одного населеного пункту до іншого. Нерідко переселяли по кілька разів,залежно від переміщення лінії фронту та сваволі командування російської армії. Євреїв також виселяли слідом за відступаючимпротивником, переселяли у внутрішні губернії російської імперії, висилали до Сибіру як «неблагонадійний елемент». До сотеньтисяч євреїв-біженців і переселених російська влада ставилася як до політичних злочинців. Допомогу їм надавали лише єврейськіорганізації, зокрема створений 1915 р. Єврейський Комітет допомоги жертвам війни (ЄКОДОП). Утім, проблема біженців набулатаких розмірів, що російський уряд у 1915 р. був змушений дозволити євреям тимчасово мешкати у міських поселенняхвнутрішніх регіонів Росії поза «смугою осілості». Забороненими для проживання євреїв залишалися столичні міста – Петроград і Москва, а також територія Війська Донського, Кубанського і Терського.

Російський уряд вжив заходів, щоб приховати від громадськості злочини, вчинені ним щодо єврейського населення в рокиПершої світової війни. Військова цензура не пропускала до друку жодних повідомлень про становище євреїв у Росії і наокупованих територіях. Уряд також заборонив випуск усіх періодичних видань і приватне листування єврейськими мовами (підприводом труднощів здійснення цензурного нагляду). Водночас англійська, французька, американська преса з політичнихміркувань замовчувала звірства, яких припускалися російські війська стосовно євреїв. Восени 1917 р. тривав процес розпадуросійської армії. Солдати, які самовільно залишали лінію фронту, на шляху додому влаштовували єврейські погроми. Найбільшакількість таких погромів відбулася у Київській, Волинській та Подільській губерніях. Солдати грабували єврейське майно, але, як правило, євреїв не вбивали. Внаслідок політики, яку здійснювала російська військова та цивільна влада у прифронтових іокупованих районах, місцеве єврейське населення було доведене до повного зубожіння. Значна кількість євреїв, які проживали націй території, загинула під час погромів, бойових дій та внаслідок труднощів переселення. Перша світова війна зруйнувалатрадиційний уклад життя вагомої частини єврейського населення, посиливши як асиміляційні процеси, так і національні рухи.